Прийшла осінь…
Ранки частіше огортає сивий туман, що довго не хоче розвіятись навкруги. На гілках гладенькими підвісними доріжками ковзають крапельки чистої води. Небо уже не таке блакитне. Дощові хмари часто пропливають по ньому. З кожним днем світанки стають холоднішими.
Прийшла щедра вереснева пора. У садах та городах доспіває багатий урожай. Відлітають у вирій пташки. Лісові мешканці готуються до зими. Дні стають коротшими, а ночі – довшими. Швидко лягають на землю холодні вечірні сутінки.
Уже золотий жовтень на порозі. Осінь старанно розмальовує листя дерев. Барви червоного кольору владарюють тепер у гаю. Цвітуть осінні квіти біля осель. Гілки обвисли під наливними яблуками та грушами. Працьовиті трудівники на полях та в садах збирають врожай.
У листопаді дерева засумували. При найменшому порухові вітру їхні листочки падають на землю. Вони дуже різні: жовті, бурі, багряні, червоні. Та всі геть знесилені від холоду. Єдина втіха у стомленої господарки-осені, напевно, лічити останні листочки на деревах. Без листя уже липа, клен, горобина… Згодом вже береза скине останній листочок. Він не може без води, а вода незабаром замерзне. Коротке життя листя, яке рятує листяне дерево від морозу. Тільки ялинка завжди красується своїм зеленим вбранням.
Втомилася господарка-осінь. Усе встигла підготувати до зими. Тому пора кликати зимову подругу.
Моя найулюбленіша польова квітка волошка. ЇЇ блакитний колір від неозорого неба. Формою квітки нагадують блакитні оченята серед безкрайньої ниви. Я уявляю себе цією квіткою. І бачу її спостережливість та допитливість, бажання допомагати. Доспіває, наливається силою поруч колосся. Ще вчора воно було зовсім зелене, а сьогодні вже золотавиться. А он і купчасті хмарки серед блакиті неба. Гей, хмаринки, оросіть мою нивку цілющим дощем для багатого врожаю.
-----------------------------------------------------------------------------------
Моя найулюбленіша квітка ромашка. Якою б вона не була дрібною чи великою, її завжди впізнаєш за жовто-білим кольором. За формою вона, неначе сонце у білому віночку. Я уявляю себе цією квіткою. І бачу себе радісною та усміхненою. Ця квітка не може бути інакшою, бо завжди рівняється на сонечко. А воно теж радіє, бо несе людям тепло та світло.
--------------------------------------------------------------------------------------
Моя найулюбленіша квітка троянда. Колір передає настрій, з яким її дарують. Червоний – це радість та любов, жовтий – це сум розлуки, білий – немеркнуча надія. Я уявляю себе цією квіткою. Найголовніше, що я маю велику родину. Крім 300 видів дикої троянди, вчені вивели майже 6000 сортів культурних. Також зі мною зв'язані традиції у багатьох народів, для багатьох я маю символічне значення. І хоч дехто вважає мене гордою та неприступною, характер в мене добрий. Шипи мої для захисту.
БУДЯК, МІМОЗА І ТРОЯНДА.
За металевою огорожею Казкового Саду простяглася дорога, а на її узбіччі ріс звичайнісінький дикий Будяк. Диким його прозвали тому, що він не дотримувався навіть найпростіших правил поведінки.
Одного разу Будяк дістався до самісінької огорожі і крізь неї побачив Мімозу. Не моргаючи, Будяк почав прискіпливо її розглядати.
Мімоза була гарно вихована, і від такого безцеремонного погляду відчула себе ніяково.
— Ось бачиш, мене навіть здаля всі помічають, — з погордою звернувся до Мімози Будяк і, не соромлячись, продовжував:
— А ти і кольором, і поведінкою надто скромна. Такі зараз не в моді! І життя твоє якесь буденне! — докоряв Мімозі Будяк... (За Наумом Осташинським).
………………………………………………………….
Ці зухвалі слова почула Троянда. Вона добре знала сусіда, тому не змогла байдуже слухати. Хто, як не вона, захистить скромну подругу.
— Нащо, Будяче, ображаєш беззахисну Мімозу?
— Вчу, сердешну, жити.
— О, знаю твій кепський норов та твій колючий гонор.
— Так, вона нам не рівня, бо колючок на ній нема.
— Не зловживай тим, що сусідка не зможе грубо відповісти.
— Бо й оправдання їй нема, ну зовсім вона не така.
— За неї скажу я. Усі ми особливі. Твої колючки, щоб чіплятися; мої шипи — щоб захищатися. Не можна й Мімозу ображати. Вона, немов усмішка сонця. Таку скромність і красу треба захищати.
Складіть діалоги і розіграйте ситуації. Вітання.
І варіант — хто вітається першим, якщо зустрілися молодший і старший, хлопчик і дівчинка.
- Добрий день, Іване Петровичу!
- Добрий день, Василько! Бачу, що ти сьогодні поспішаєш.
- Так, бо спізнююся на урок.
- Не буду тебе затримувати. Хороших тобі оцінок.
- Дякую. До побачення.
- Бувай.
---------------------------------------------------
- Маринко, привіт!
- Привіт, Іване.
- Куди ідеш?
- До подруги Софійки.
- Ідемо разом, бо я прямую до її брата.
II варіант — у яких випадках замість «Добрий день!» можна говорити «Привіт!».
- Добрий день, бабусю?
- Привіт, моя дорогенька Оленочка!
- Як справи у мами й тата?
- Та все добре!
- Я що нового у тебе?
- Вчора з усім класом їздили на екскурсію.
- А де ви побували?
- В Олеському замку. Я принесла наші фотографії.
- Чи не можеш ти, Оленочко, мені подати окуляри.
- Залюбки. Ось, тримайте.
- Тепер показуй. Мені хочеться усе побачити.
---------------------------------------------------
- Привіт, Іване!
- Привіт!
- Йдеш сьогодні на річку?
- Так.
- Я теж збираюся поплавати. Підемо разом?
- Звичайно. Я тобі зателефоную. Бувай.
- Тоді до зустрічі, як завжди, о четвертій.
Василько любить спостерігати за природою. Він був у парку влітку.
Тепер рання осінь. Сьогодні він теж у парку. Вийшов на простору галявину. Мало зеленого листя. Воно пожовкло. Де-не-де прив’яла трава. Здійметься вітерець, зашелестить листя у веселому танку. Потім знову тиша. Самотній дуб стоїть похмуро, жовте листя покидає його. Притихла берізка, зникає її зелена краса. Вже не чути чудового співу пташок. Іноді застрекоче сорока-білобока, почується стукіт працьовитого дятла. Чути шурхіт білки. Вона невтомно готується до зими.
Високо пливли кучеряві хмари. Восени небо частіше плаче дощовими краплинами, мов сльозами. Переповнений новими враженнями, Василько поспішив додому.
Бути парку гарному.
Цього року учні 4 – класу за власною ініціативою вирішили прибрати парк, який знаходиться напроти школи. Пізньої осені його дуже засмічує опале листя. Учні принесли граблі та мішки. Хлопці та дівчата згребли пожовкле листя, позбирали у великі мішки, поскладали їх біля дороги. Усе зібране вивезуть прибиральники. Парк зразу став затишним, видно його стежки. Тут тепер з радістю відпочиватимуть дорослі та діти.
_________________, учениця
Мамині руки – це руки найдорожчої людини для кожної дитини.
Вони ніжні та лагідні, бо завжди готові приголубити та пригорнути. Руки впевненої допомоги і дорогоцінної підтримки, що подаються мамою у скрутну хвилину та оберігають нас від усіляких негараздів. Вони працьовиті, рухливі, натруджені, постійно у роботі. Адже материнські руки наводять чистоту, варять смачні страви, приносять різноманітні покупки, перевіряють домашнє завдання. Вони не тільки надійно та міцно тримали нас, коли ми були ще зовсім малими, але і тепер є великою опорою у нашому житті.
На мою думку, мамині руки дуже багато піклуються про нас і майже не думають про себе. Тому ми повинні цінувати цю любов і допомагати своїм мамам.
Орли відносяться до хижих птахів. Їх не часто побачиш у нашому краї. До того ж вони літають дуже високо.
Орли мають великі розміри. Тіло їх вкрите пір’ям. Ці птахи є сіро–коричневих кольорів. На голові орла розміщений міцний дзьоб, ним він клює здобич. Двоє очей мають дуже гострий зір. Він у польоті з висоти шукає здобич на землі. Крила орла великі. Їх розмах може сягати великого розміру. Він ширяє по небу в пошуках їжі.
Ці птахи дуже сильні. Тому мужню людину часто порівнюють з орлом.
У мого сусіда є коза.
Ця тваринка невелика. Її тіло вкрите білою шерстю. Вона має чотири ноги. На голові два вуха і великі оченята. Зверху стирчать два роги. Вони невеликого розміру, але міцні. Коза любить похизуватися ними. Сусід завжди веде її на пасовище. Там вона їсть траву, любить поласувати невеликою молодою гілкою дерева.
Коза - свійська тварина, вона живе біля людей. Їм дає своє молоко. Воно дуже поживне.
Немає коментарів:
Дописати коментар